Злочин і (не)покарання: німецькі суди у справі знищення пацієнтів Полтавської психіятричної лікарні

Abstract

У період нацистської окупації на території України було знищено за попередніми підрахунками не менше 8,5–9 тис. пацієнтів психія тричних лікарень та відділень. Одним із найбільш масових за кількістю жертв стало вбивство пацієнтів Полтавської психіятричної лікарні. У статті, що базується на матеріялах німецьких архівів, розглянуто особливості розслідування органами німецького правосуддя скоєних нацистами злочинів щодо душевнохворих у Полтаві. Слідство стосовно цього злочину здійснювалося в рамках не окремого провадження, а під час розслідування низки епізодів масових убивств на окупованій території СРСР. Основу доказової бази становили покази свідків та обвинувачених, зроблені в ході судового розгляду, а також експертні висновки, численні історичні опубліковані та неопубліковані документи, що їх зібрали слідчі органи в Німеччині та за кордоном. Слідчі матеріяли, які дослідили й оцінили німецькі суди, дозволили реконструювати загальні особливості нацистської політики щодо душевнохворих, встановити обставини злочинів, визначити окремих учасників та співучасників убивств пацієнтів. Особливу увагу німецького суду привернули питання кількости жертв, мотивації злочинців, фізичного та психічного стану душевнохворих, що впливало на юридичну кваліфікацію злочинів. Зазначено, що в ході судового процесу провадження стосовно частини звинувачуваних з огляду на погіршення стану їхнього здоров’я було призупинено. Це дозволило їм уникнути покарання за скоєні на окупованій території СРСР масові вбивства. Звернуто увагу на механізм співпраці німецької та радянської юстиції, яка ставила за мету надання німецькій стороні додаткової інформації щодо обставин та винуватців злочинів. Попри породжені «холодною війною» стереотипи, наявність низки обмежень для німецьких слідчих, зазначена справа стала одним із небагатьох прикладів відносно успішної взаємодії двох юридичних, а отже, і політичних систем у резонансній сфері переслідування нацистських злочинців. Preliminary calculations show that during the period of Nazi occupation in the territory of Ukraine, no fewer than 8,500–9,000 patients of psychiatric hospitals and wards were killed. In terms of numbers of victims, one of the most massive cases involved the patients of the Poltava Psychiatric Hospital. This article, based on materials from German archives, examines the trial in Germany of Nazi crimes against mentally disabled persons in Poltava. The prosecution of these crimes was carried out not as a separate indictment but as part of the investigation of a series of mass murders in the occupied territory of the USSR. The main evidence consisted of witness testimony that was given during the trial and also expert opinions collected by investigative bodies in Germany and abroad, as well as numerous historical documents, both published and unpublished. The materials examined and assessed by the German court permit us to reconstruct the general points of Nazi policy on the mentally disabled, establish the circumstances of the crimes, and identify some of the participants and co-participants in the killing of patients. The German court paid special attention to the numbers of victims, motivations of the criminals, and the physical and psychological condition of the mentally disabled patients, which affected the legal classification of the crimes. It is noted that during the trial, the prosecution of some of the accused was halted due to their worsening state of health; this allowed them to avoid punishment for murders committed in the occupied territories of the USSR. This article also focuses on the cooperation between the German and Soviet justice systems, which aimed to provide the German side with additional information concerning the circumstances and perpetrators of the crimes. Despite the stereotypes established by the Cold War and the existence of numerous restrictions on the German investigators, this case became one of the few examples of comparatively successful interaction between the two legal— and, therefore, political—systems in the sensitive area of bringing Nazi criminals to justice.