Мовленнєвий портрет жінки XIX ст. (на матеріалі роману Л. М. Олкотт «Маленькі жінки»)

Abstract

Стаття присвячена характерним рисам жіночого мовлення (XIX ст.), дослідженим на матеріалі роману Л. М. Олкотт “Little Women”. Роман, написаний у 1868 році, є найбільш популярним та відомим твором авторки, у якому розповідається про життя чотирьох сестер Марч, а саме Маргарет, Джо, Бет та Еммі. Метою роботи є визначення рис, притаманних мовленню жінок за класифікацією Р. Лакофф. До цих рис відносимо використання розділових питань і підвищеної інтонації, вживання семантично «порожньої» лексики, частотне використання лексики, характерної для «жіночих» тем, часте вживання емфази, інтенсифікаторів і модальних часток, використання точних назв кольорів, а також порівняно менше використання засобів створення гумористичного ефекту. Також у роботі досліджено мовлення персонажів відповідно до чотирьох моделей гендерної ідентичності, таких як «Берегиня», «Барбі», «Ділова жінка» та «Феміністка». Згідно з отриманими результатами, найбільш популярною моделлю мовлення жінок у досліджуваному романі є «Барбі», адже головною метою жінок того сторіччя був гарний вигляд як гарантія майбутнього вдалого заміжжя. Друге місце посідає гендерна модель «Берегиня», оскільки жінка мала вести господарство та піклуватися про дітей. Найменш популярними виявились моделі «Ділова жінка» та «Феміністка», втіленням яких у романі є Джо. Наявність такого персонажа пов’язана з тим, що у кінці XVIII ст. – початку XIX ст. виник жіночий феміністичний рух, загальні риси якого отримали своє відображення у мовленні та поведінці Джо. Гендерні моделі «Барбі» та «Берегиня» повністю відповідають характерним рисам жіночого мовлення, наведеним у класифікації Р. Лакофф. Для моделей «Ділова жінка» та «Феміністка» характерною рисою також є використання розділових питань, семантично «порожньої лексики» та інтенсифікаторів. Однак саме у цих гендерних моделях знаходимо риси, що, за стереотипами, не є притаманними жіночому мовленню, а саме часте вживання жартів, менша зосередженість на точних назвах кольорів, розмови на теми, що не належать до суто «жіночих».