Abstract:
Міф можна розглядати як феноменологічну структуру, яка вибудувана за своїми правилами. Міф демонструє феномен «мовної аберації» та логічної інверсії: відсилає не до реального прототипу, а до умовного репрезентанта і будується за видозміненою логікою або ж «логікою парадоксу».
Description:
1. Берн Э. Люди, которые играют в игры. – М.: Изд-во Эксмо, 2002.
2. Кассирер Э. Эссе о человеке. Введение в философию человеческой культурьі // Вестник МУ. – 1993. – № 1. – С. 3-27.
3. Леви-Строс К. Структурная антропология. – М, 1983.
4. Лосев А.Ф. Фрагменты из Дополнений к «Диалектике мифа» // Вопросы философии. – 2000. – № 3. – С. 63-70.
5. Майданов А.С. Миф как источник знания // Вопросы философии. – 2004. – № 9. – С. 91-106.
6. Фрейд 3. Здобування й упокорення вогню // Філософська і соціологічна думка. – 1993. – № 7-8. – С. 195-201.
7. Фромм Э. Догмат о Христе. – М.: Олимп, ООО «Изд-во АСТ- ЛТД», 1998.
8. Фуко М. О начале герменевтики себя // Логос. – 2008. – № 2 (65). – С. 96-123.
9. Хюбнер К. Истина мифа. – М.: Республика, 1996.
10. Шопенгауэр А. Об интересном. – М: Олимп, 1997.
11. Юнг К.-Г. Аналитическая психология. – М.: Мартис, 1995.
