Abstract:
Наголошено, що Канту належить фундаментальна спроба осмислити філософські засади і практичні наслідки Просвітництва, результатом чого є його формальна концепція просвітництва як зміни способу мислення. Розробляючи цю концепцію, Кант найбільше спирався на власне прочитання філософської традиції природного права, залучаючи також традицію етики чеснот. Розкрито, що реконструкція цієї концепції дозволяє сформувати уявлення про те, як люди схильні мислити і як можна вдосконалювати спосіб мислення. У дослідженні філософії Канта застосовано методи аналізу і синтезу, щоб ураховувати його численні аналітичні розрізнення і водночас утримувати широку перспективу. Метод концептуального аналізу дозволив з'ясувати значення терміна "спосіб мислення" і продемонструвати його внутрішню структуру й логічні зв'язки. Оскільки Кант не надає цілісної концепції зміни способу мислення у спеціальному дослідженні, застосовано методи раціональної реконструкції і моделювання. Розглянуто стоїчні джерела кантового обґрунтування концепції просвітництва: природне право й універсальне призначення людини. Акцентовано, що Кант обґрунтував власну версію природного права, спираючись і переосмислюючи в межах критичної філософії традиції закону розуму та закону самозбереження. Природне право постає у Канта передусім як внутрішня вимога розуму. Здійснено раціональну реконструкцію кантової оригінальної формальної концепції просвітництва, змодельовано етапи зміни способу мислення з урахуванням як нормативних вимог, так і внутрішніх перешкод. Продемонстровано, як Кант залучає правові метафори для ілюстрації ідеї правильного застосування розуму. Доведено, що проаналізована кантова концепція передбачає не тільки мужність і здатність самостійно мислити, але й потенційно безкінечний процес удосконалення способу мислення. Ця концепція пояснює, як правильно вживати розум, коли людина наважується відмовитися від інтелектуального патерналізму і починає свідомо керуватися правильними максимами.
