Abstract:
У статті запропоновано концептуальну рамку для переосмислення філософії самопізнання С. Балея, яка увінчує його наукову концепцію особистості. Фокус на парадигмі практичної філософії дозволяє врахувати комплексне бачення людини, властиве Балею, і показати його розуміння зв’язку між самопізнанням та ідеальною особистістю. Концепцію самопізнання Балея проаналізовано під кутом зору багаторівневої природи Я та потреби поєднання наукових і філософських підходів. Автор обґрунтовує доречність проведення паралелей між концепцією особистості і самопізнання Балея та кантівською космополітичною концепцією призначення людини. Для обох мислителів головним є питання особистості, перспективи її самовдосконалення, а також максимально широкий погляд на людину, що охоплює різні її виміри – від індивідуальної унікальності до динамічного процесу розвитку та морального ідеалу. У статті показано, що обидва осмислювали особистість через категорії рефлексії, сили волі, характеру, ідеалу, дії, подолання егоїзму, моральності. Ці паралелі явно простежуються, хоча Балей не ідентифікував себе як послідовника Канта. Його висловлювання про Канта демонструють прихильність до рецепції кантівської філософії, спільної для Брентано і Твардовського, яка зосереджувалася виключно на її трансцендентальній складовій і у зв’язку з німецьким ідеалізмом та песимістичною філософією. Загальна емпірично-аналітична установка і неприйняття спекулятивної філософії, характерні для представників Львівсько-Варшавської школи, зокрема для Балея, призвели до сприйняття кантівської філософії як «довгої тіні». Однак, як показує автор, філософія самопізнання і самотворення у Балея парадигмально споріднена з кантівською більш широкою космополітичною концепцією призначення людини. Така перспектива аналізу відкриває нові можливості для осмислення спадку Балея у сучасному гуманітарному дискурсі.
