Особливості омонімічного простору у структурі українсько-білоруської комунікації

Abstract

Наукову працю присвячено комплексному дослідженню особливостей українсько-білоруського омонімічного простору, ролі омонімів в організації тексту та їхнього впливу на виникнення типових помилок перекладу творів художньої літератури з білоруської мови на українську. Актуальність дисертації зумовлена тим, що, попри беззаперечне пришвидшення обміну досвідом, знаннями, науковими та іншими здобутками, глобалізація інформаційно-комунікативних процесів може мати й негативні наслідки, як-от розмивання кордонів між культурами та їхній нерівномірний розвиток або й занепад. Саме в такому стані перебуває сьогодні білоруська культура та її найпотужніший засіб – білоруська мова, знехтувана у своїй державі через агресивну експансію російської мови, проте зарахована в Україні до мов національних меншин. Українсько-білоруські мовно-культурні зв’язки мають давню історію, досліджувану в численних аспектах під різними кутами зору. Контрастивний аналіз лексики української та білоруської мов – перспективний напрям сучасної лінгвістичної науки, надто коли взяти до уваги близьку спорідненість цих мов і їхню постійну взаємодію. Українська й білоруська мови характеризуються спільністю морфем, подібністю лексичної та синтаксичної структури, системою регулярних звукових відповідностей і схожими морфонологічними альтернаціями. З цього погляду особливого інтересу набирає явище міжмовної омонімії, яке охоплює чимале коло формально ідентичних чи відповідних, але значеннєво або стилістично розбіжних українських і білоруських лексем. Міжмовні омоніми можуть викликати відхилення від норм однієї з контактних мов під впливом іншої. Результати такої негативної інтерференції найбільш помітні в міжкультурній комунікації, що серед її інструментів визначне місце належить художньому перекладові. Через це перекладна художня література потребує високоякісного редагування, базованого на чіткому усвідомленні природи типових перекладацьких помилок та ваги омонімії в їхньому виникненні. Мета роботи полягає в комплексному аналізі особливостей омонімічного простору у структурі українсько-білоруської комунікації. Джерельну базу дослідження становлять 2269 міжмовних омонімічних опозицій, виявлених порівнянням семантичних структур українських і білоруських лексем, зареєстрованих у тлумачних словниках української та білоруської мов. Походження досліджуваної лексики з’ясовано за етимологічними словниками української та білоруської мов. Деякі варіанти перекладу українських слів на білоруську мову й білоруських слів на українську мову взято з українсько-білоруського словника В. Лемтюгової та білорусько-українського словника за редакцією Г. Півторака. Головні аспекти роботи висвітлено на матеріалі художніх текстів, створених українською та білоруською мовами. Типові перекладацькі помилки і вплив омонімії на їхню появу проаналізовано на основі більш ніж 400 зразків, дібраних у процесі зіставлення українських художніх друготворів з білоруськими оригіналами. Наукова новизна. У цій дисертаційній праці вперше ґрунтовно та всебічно розглянуто українсько-білоруську міжмовну омонімію крізь призму етимології лексичних одиниць з урахуванням їхніх семантичних, частиномовних, стилістичних та інших особливостей, а також уперше докладно, з використанням ілюстративного матеріалу проаналізовано типові помилки перекладу художнього тексту з білоруської мови на українську, запропоновано класифікацію їх та оцінено вплив омонімії на їхню появу. Результати проведеного дослідження здатні розширити й поглибити дальші розробки в галузі міжмовної омонімії, редагування перекладної літератури та типологізації помилок. Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що воно робить певний внесок у лексикологію, семасіологію, порівняльну типологію слов’янських мов, контрастивну лінгвістику, комунікологію, стилістику тексту, перекладознавство й теорію редагування художніх друготворів, збагачуючи відомості про слов’янську міжмовну омонімію, упорядковуючи лексику, обійняту цим явищем, за різними критеріями (етимологічним, семантичним, формальним, частиномовним, словотвірним, стилістичним, граматичним), накреслюючи перспективи її вивчення (зокрема й в інших мовних опозиціях), а також поглиблюючи знання про редакторську стратегію, типові перекладацькі помилки та вагу омонімів у їхньому виникненні. Практичне значення. Зібраний матеріал та основні положення дисертації, її висновки можуть бути використані в лекційних і практичних курсах сучасної української літературної мови («Лексикологія», «Фразеологія», «Лексикографія»), у вивченні дисциплін «Стилістика української мови», «Лінгвістичний аналіз тексту», «Теорія і практика перекладу», «Літературне редагування», «Теорія і практика редагування», «Стилістика і редагування», спецкурсах і спецсемінарах із порівняльної типології, контрастивної та комунікативної лінгвістики, під час написання кваліфікаційних робіт, підручників, посібників відповідної тематики, для укладання лексикографічних праць, зокрема словника українськобілоруських міжмовних омонімів. Вступ до дисертації містить відомості про новизну, актуальність, мету, завдання, теоретичне й практичне значення роботи, а також про методологію та апробацію результатів дослідження. У першому розділі розкрито сутність поняття омонімічного простору і явища міжмовної омонімії, окреслено їхні межі, принципи формального розрізнення міжмовних омонімів і паронімів, визначено та узагальнено основні критерії класифікації міжмовних омонімів у сучасному мовознавстві, схарактеризовано комунікативний підхід до витлумачення перекладу й норми перекладу у площині перекладацької та редакторської практики. Другий розділ установлює джерела українсько-білоруських однорідних і неоднорідних міжмовних омонімів, специфіку та сутність відношень між омонімічними корелятами в цих групах, а також з’ясовує природу й властивості українсько-білоруських міжмовних омонем. У третьому розділі розглянуто стилістичний потенціал омонімів у художньому тексті, умови й можливості адекватного відтворення їх іншою мовою, різновиди перекладацьких помилок, а також проаналізовано типові помилки перекладу художньої літератури з білоруської мови на українську та оцінено вагу омонімії в їхній появі. Здійснене дослідження уможливило такі висновки: 1. Омонімічний простір, являючи собою динамічну множину омонімів – симетричних формою й асиметричних змістом слів, буває внутрішньомовним (омоніми конкретної мови) і міжмовним (міжмовні омоніми). Міжмовні омоніми та близькі до них міжмовні пароніми можна розмежувати на підставі двох принципів – формальної тотожності й відповідності. Згідно з ними, за міжмовні омоніми треба вважати різнозначні слова двох чи більше мов, збіжні формою усно, на письмі чи в межах регулярних відповідностей, наявних між порівнюваними мовними системами, а інші різнозначні лексеми двох чи більше мов, дуже близькі, але не тотожні й не відповідні формою, варто зараховувати до міжмовних паронімів. 2. В основі класифікації міжмовних омонімів лежать різні критерії: семантичний (повні, часткові), формальний (власне омоніми, омофони, омографи, омоформи), етимологічний (однорідні, неоднорідні), частиномовний (дієслівні, іменникові, прикметникові, прислівникові тощо), словотвірний (омоніми першого та другого ступеня). Перелічені критерії становлять базу для наукового пошуку, але їх можна доповнювати й іншими, зокрема стилістичним та граматичним. 3. Переклад має комунікативну основу, тому його можна розглядати як комунікативний процес і як результат цього процесу, а перекладача – як міжмовного посередника, комунікатора між культурами. Серед багатьох різновидів перекладу особливе місце посідає художній. Комунікативна природа художнього перекладу виявляється насамперед у властивих йому ви́ годах і втратах. Постійного балансу між ними перекладач додержує, використовуючи спеціальні перекладацькі техніки, спрямовані на досягнення комунікативної мети та належне відтворення комунікативних намірів автора першотвору. Художній переклад як текст набуває тим більшої комунікативної цінності, чим повніше його глобальне значення та вищий рівень задоволеності читачів. Висока комунікативна цінність друготвору дає оригіналові нове життя в іншій мовно-культурній дійсності, адже розширює його інтертекстуальність. Один із відповідальних етапів роботи над художнім перекладом – редагування. Редагувати текст може сам перекладач (саморедагування) або інша особа, наділена з перекладачем однаковими компетентностями (стороннє редагування). Щоб забезпечити комунікативно рівноцінний художній переклад, оцінити його якість, розпізнати й виправити різноманітні перекладацькі помилки, сторонній редактор повинен зважати не тільки на норми редагування, а й на норму перекладу, ґрунтовану на вимогах до перекладу як процесу і як тексту. 4. В українсько-білоруському міжмовному омонімічному просторі функціонують однорідні (етимологічно тотожні) й неоднорідні (етимологічно розбіжні) міжмовні омоніми. Окремо стоять міжмовні омонеми, що їхні кореляти можуть утворювати як однорідні, так і неоднорідні омопари. Серед однорідних міжмовних омонімів є ті, що різняться передусім семантично (значеннєва несумісність, значеннєва дивергенція), і ті, що різняться тільки стилістично. Значеннєву несумісність спричиняє специфічний для кожної мови розвиток етимологічно тотожних слів. Такі омонімічні кореляти вступають у відношення семантичного виключення. Значеннєва дивергенція з’являється головно через різний ступінь розвитку семантичної структури етимологічно тотожних слів або неоднакову засвоюваність запозичень у споріднених мовах. Відношення між цими омонімами – семантичне включення або перетин. Стилістичну асиметрію демонструють рівнозначні кореляти в таких омонімічних опозиціях: стилістично нейтральна / забарвлена лексика, активна / пасивна лексика, загальновживана / обмежено вживана лексика. Неоднорідні міжмовні омоніми виникають у результаті випадкового збігу форми етимологічно відмінних слів і не мають спільних сем, виявляючи, як і значеннєво несумісні однорідні кореляти, семантичне виключення. Цей різновид взаємозв’язку є провідним і в міжмовних омонемах, що виникають унаслідок внутрішньомовної омонімії (на стику омонімічних множин двох мов), хоч тут постають і омопари з іншими семантичними відношеннями. 5. Стилістичний потенціал омонімів у художній літературі виявляється переважно у створенні жартівливого або іронічного ефекту. Омоніми лежать в основі багатьох різновидів словесної гри (дотепів, каламбурів тощо), надаючи художнім текстам гумористичного або сатиричного спрямування. Часом за допомогою омонімічної лексики розкривають характеристики персонажів. Використання омонімів увиразнює мовлення, передусім поетичне, тому поети іноді будують на них рими, наснажуючи зміст твору неабиякою експресією. Щодо перекладності рядків з омонімічними римами та інших омонімічних тропів у наукових колах досі точаться дискусії, але, як свідчить наше дослідження, незрідка перекладач може перекласти й такі елементи художнього тексту, надто з близькоспоріднених мов. Художній друготвір, як і всякий інший текст, не позбавлений помилок. Розглядаючи переклад крізь призму комунікації, за перекладацьку помилку ми вважаємо порушення норми перекладу, яка, крім вимог еквівалентності, жанрово-стильової відповідності та прагматичної цінності, обіймає норми мови перекладного тексту й забезпечує точність його змісту, конвенційність, правильність комунікативних інтенцій та ілокутивних намірів автора оригіналу. Для кожної мовної пари доречно впорядкувати набір перекладацьких помилок, виявлених під час зіставлення перекладів з оригіналами, і розподілити проаналізовані хиби на дві групи: – помилки через довільне поводження з вихідним мовним кодом; – помилки через довільне поводження з кодом мови перекладу. 6. Порівнявши українські переклади творів знаних білоруських письменників з оригіналами, ми виявили чимало перекладацьких помилок, що виникли і через довільне поводження з білоруським, і через довільне поводження з українським мовним кодом. Серед помилок, викликаних довільним поводженням із білоруським мовним кодом, трапляються, зокрема, факти підміни лексичних значень, стилістичного перезабарвлення, субституції однієї словоформи іншою та невмотивованої адаптації. Помилки через довільне поводження з українським мовним кодом представлені насамперед уживанням лексичних білорусизмів та росіянізмів, граматичних форм і конструкцій, мало властивих сучасній українській літературній мові, а також незвичним написанням іншомовних власних назв. Установлено, що омонімія (як і близька до неї паронімія) має в появі помилок обох груп значну вагу, адже спонукає недостатньо обізнаного перекладача подеколи нівелювати змістові та стилістичні особливості оригіналу під тиском мови перекладу й порушувати правила та норми мови перекладу під тиском оригіналу.