Розвиток системи іншомовної освіти у Фінляндії (друга половина ХХ – початок ХХІ ст.)

Abstract

У дисертації досліджено історико-педагогічні аспекти розвитку системи іншомовної освіти Фінляндії, практику навчання іноземних мов у цій країні в другій половині ХХ - на початку ХХІ століття та визначено елементи досвіду, яку можуть бути використані при розбудові системи іншомовної освіти в Україні. У першому розділі представлено джерельну базу та історіографію дослідження, з'ясовано сутність ключових понять, здійснено ретроспективний аналіз становлення і розвитку системи іншомовної освіти у Фінляндії. Джерельна база дослідження сформована відповідно до його завдань із врахуванням положень наукового доробку відомих учених (О. Адаменко, Н. Гупана, О. Петренко, І. Стражнікової та ін.) і включає різновидові, різнопрофільні та різножанрові праці. Велика кількість джерел інформації згрупована у підгрупи: нормативно-правові документи: офіційні документи Фінляндії та офіційні документи України; праці теоретико-методологічного характеру (дисертації, монографії та ін.) вітчизняних та зарубіжних учених; науково-методичні джерела; статистичні звіти й аналітичні матеріали. На основі аналізу джерельної бази встановлено три історіографічні періоди: 1950-1969 рр. – період активізації дослідження багатомовності науковцями Європи та світу в цілому; 1970-1999 рр. – спрямованість зусиль учених Фінляндії на вдосконалення методики інтенсивного навчання мов на основі ідей зарубіжної лінгвістики, психолінгвістики, соціолінгвістики та ін., підвищення уваги до іншомовної освіти іммігрантів, що зумовлено вступом Фінляндії до ЄС; 2000 р. – 2018 рр. – підвищення уваги науковців до дослідження нових підходів та методів іншомовної освіти, імплементація документів РЄ та ЄС, які впливають на вдосконалення функціонування системи іншомовної освіти Фінляндії, сприяючи формуванню багатомовного громадянина Європи. Ґрунтуючись на роботах зарубіжних учених-істориків (І. Макаров, Х. Мейнандер (H. Meinander), Я. Мелін (J. Melin), С. Хеденборг (S. Hedenborg) та ін.) та положеннях історико-педагогічних досліджень вітчизняних і фінських науковців (В. Бутова, І. Бухбергер (I. Buchberger), С. Гринюк, В. Кохонен (V. Kohonen), С. Телла (S. Tella), П. Харжанне (P. Harjanne), К. Холл (C. Hall), Р. Яатінен (R. Jaatinen) та ін.) схарактеризовано мовну політику і практику навчання громадян Фінляндії іноземних мов у різні історичні періоди: шведський, коли Фінляндія входила до складу Королівства Швеції (ХІІ ст. - 1809 рр.), російський (Велике князівство Фінляндське, 1809 - 1917 рр.), незалежна Фінляндська Республіка (1917 р. - до нашого часу). Для вирішення завдань дослідження з'ясовано сутність ключових понять "освіта", "іншомовна освіта", "білінгвізм", "мультилінгвізм", "мовна політика". Поняття "освіта" розглядається як системоутворююче, що підпорядковує собі інші ключові поняття в контексті суспільно-історичних процесів минулого та інтеграційних і глобалізаційних викликів сучасності. Іншомовна освіта схарактеризована як складова освітньої системи. Подається аналіз поглядів на трактування цього поняття авторитетними українськими дослідниками проблем іншомовної освіти: В. Буренко, В. Гаманюк, С. Ніколаєвої, В. Редька, М. Тадеєвої та ін. Встановлено, що іншомовна освіта в сучасних умовах є джерелом формування міжкультурної комунікативної компетенції, в основі якої – оволодіння громадянами різними мовами. Автором запропоноване визначення поняття "іншомовна освіта" – це така організація освітнього процесу, яка дозволяє тим, хто навчається, у штучних умовах (цілеспрямоване вивчення іноземних мов у системі освіти) оволодіти іноземною мовою (іноземними мовами) та культурою (культурами) її носіїв, завдяки чому формується сучасна багатомовна особистість з високим рівнем міжкультурної комунікативної компетенції. Іншомовна освіта сьогодні – це багатомовна освіта, яка забезпечує оволодіння однією або декількома ІМ. Тому важливим для нашого дослідження є такі поняття як "білінгвізм" та "мультилінгвізм". Білінгвізм – це поперемінне використання двох мов у різних комунікативних ситуаціях. Завдяки глобалізаційним процесам другої половини ХХ століття відбулося зміщення акценту з білінгвізму як ведучої форми мовної взаємодії на мультилінгвізм. Мультилінгвізм – це багатогранне явище, сутністю якого є співіснування і взаємодія кількох мов для забезпечення міжкультурної комунікації. Його соціальний аспект розглядається з позицій соціолінгвістичного, а індивідуальний – з позицій психолінгвістичного підходу. Отже, багатомовність є соціально-культурним феноменом, який має суспільний та індивідуальний виміри. На підґрунті наукового доробку вітчизняних (О. Валігура, В. Гаманюк, А. Гуріна, А. Загнітко, Л. Король, М. Тадеєва, Ю. Талалай, О. Чередніченко) та зарубіжних (Е. Апельтауер (E. Apeltauer) К.-Р. Бауш (K.-R. Bausch), К. Бейкер (C. Baker), У. Вайнрайх (U. Weinreich), Е. Хауген (E. Haugen)) лінгвістів, педагогів, соціолінгвістів, психолінгвістів здійнесно аналіз дефініцій, типів та різних аспектів двомовності та полілінгвізму, розкритий взаємозв'язок понять "багатомовність", "білінгвізм", "мультилінгвізм", "полілінгвізм", "плюрилінгвізм" та визначено їх роль у формуванні багатомовного європейця. У дисертації доведено, що вивчення громадянами іноземних мов у різних країнах світу забезпечується їх мовною політикою, чинниками якої є суспільні потреби, рівень розвитку освіти та культури, економічний розвиток країни та ін. Вона відіграє регулятивну роль, яка полягає в розробленні відповідними державними інституціями Законів, Постанов, Указів і т.ін., що виражають її суть і забезпечують реалізацію. У процесі здійснення ретроспективного аналізу історії становлення і розвитку системи іншомовної освіти у Фінляндії встановлено, що двомовність цієї країни є наслідком її історичного розвитку, а сьогодні Фінляндія є тримовною країною, офіційними мовами якої є: фінська, шведська та саамська. Такий стан мовної ситуації найбільшою мірою відповідає потребам фінської держави і суспільства. Суттєві зміни в іншомовній освіті Фінляндії відбулися у 1970-х роках. На них позначився вступ Фінляндії до європейського економічного співтовариства (ЄЕС), загальнодержавна системна реформа освіти, що внесла зміни в систему освіти фінською мовою і створила можливості для перегляду питання про те, які мови і впродовж якого часу потрібно вивчати. Саме в 1970-х роках була закладена основа для поточної фінської мовної освітньої політики. У 1978 р. Міністерством освіти був розроблений перший важливий План національної мовної політики, який втілював ідеї багатомовності. Одним із аспектів цього плану було розширення спектру іноземних мов, які учні можуть обирати для вивчення. Це призвело до того, що сьогодні в базових школах Фінляндії вивчаються чотири іноземні мови, з них дві обов'язкові (перша, як правило, англійська, друга – одна з державних мов) та дві факультативні (за вибором: німецька, французька, іспанська, італійська та ін.), а в старшій школі є можливість вибрати для вивчення ще інші іноземні мови. На розвиток системи іншомовної освіти у Фінляндії на початку ХХІ століття значний вплив здійснили "Загальноєвропейські рекомендації з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання", які були опубліковані у 2001 р. і сьогодні Фінляндія будує свою мовну політику відповідно до них. Цілями, завданнями та функціями цього документу в аспекті мовної політики Ради Європи є, зокрема, сприяння розвитку плюрилінгвізму з погляду на європейську лінгвістичну та культурну різноманітність. У дослідженні звертається увага на те, що освітня політика Фінляндії, враховуючи іншомовну освіту, розробляється із врахуванням перспектив розвитку інтеграційних процесів у світі та місця в них Фінляндії. У Державній стратегічній програмі уряду Фінляндії визначені цілі щодо розвитку економіки, бізнесу, молодіжної політики та освітньої галузі цієї країни. Визначені на 10 років цілі полягають у наступному: закріпити сприйняття Фінляндії як провідної країни в галузі освіти та сучасного навчання; забезпечити такий рівень компетентності та освіти фінів, що підтримує оновлення фінського суспільства та інтернаціоналізацію освіти. Відповідно до трьох історіографічних періодів розглядаються і три етапи розвитку іншомовної освіти у визначений хронологічними рамками дослідження час: 1950-1969 рр. – підготовчий – підготовка до суттєвих якісних змін в освіті Фінляндії, іншомовній у тому числі; 1970-1999 рр. – модернізаційний – період реформування освітньої системи, диверсифікація мовної пропозиції та впровадження ідей зарубіжної лінгвістики, психолінгвістики, соціолінгвістики та ін. у методику іншомовної освіти Фінляндії; 2000 р. – 2018 рр. – уніфікаційно-сертифікаційний – вирішення проблем у сфері багатомовності об'єднаної Європи, багатомовного навчання, методики інтегрованого навчання, що зумовлено необхідністю підготовки підростаючих поколінь до життя в умовах глобалізованого світу, освіти впродовж життя. У другому розділі висвітлено результати дослідження теоретичних засад підходів та методів навчання і практика іншомовної освіти у Фінляндії, проаналізовано можливості використання елементів позитивного досвіду цієї країни в удосконаленні викладання і вивчення іноземних мов на різних ступенях освітньої системи України. Здійснено аналіз наукового доробку фінських учених (І. Бухбергер (I. Buchberger), В. Кохонен (V. Kohonen), С. Леппанен (S. Leppanen), Й. Лехтонен (J. Lehtonen), К. Ніємінен (K. Nieminen), С. Пойхонен (S. Poyhonen), Т. Саарівірта (T. Saarivirta) С. Телла (S. Tella), П. Харжанне (P. Harjanne), К. Холл (C. Hall), Р. Яатінен (R. Jaatinen) та ін.), присвяченого окремим аспектам навчання іноземних мов учнів/студентів різних вікових категорій. Іншомовна освіта Фінляндії розглядається як складова системи освіти цієї країни, яка функціонує та розвивається відповідно до Конституції Фінляндії, важливих державних документів цієї країни, Ради Європи та Європейського Союзу. Вивчення іноземних мов упроваджується з раннього (дошкільного) віку, продовжується в школі, у ЗВО та в освіті дорослих упродовж життя. Підкреслюється, що реалізація лінгвістичної політики у Фінляндії здійснюється поєднанням формальної та неформальної освіти, чому сприяє реалізація низки державних та міжнародних мовних проєктів (наприклад, KIMMOKE, KIELO та ін.). Їх впровадження створює умови для розширення можливостей громадянам у вивченні ІМ, проведення моніторингу стану іншомовної освіти у країні та удосконалення мовної політики. Встановлено, що характерною рисою сучасної фінської ІО є еклектичність, змішання різних підходів і методів до навчання. У викладанні FLE використовується багато елементів, які походять із різних методологічних підходів і адаптовані та модифіковані для конкретного педагогічного середовища та педагогічних умов. В арсеналі сучасних вчителів іноземних мов є комунікативний підхід, функціональний підхід, педагогіка партнерства, кооперативне навчання, особистісно-орієнтоване навчання, предметно-мовне інтегроване навчання та ін. Дослідження цих підходів та методів здійснено на основі аналізу наукових праць фінських, вітчизняних та зарубіжних дослідників, доведена їх ефективність у вирішенні завдань іншомовної освіти у Фінляндії. Тому досвід іншомовної освіти Фінляндії, яка асоціюється з якістю, новаторством і доступністю, може бути використаний в Україні, адже аналіз стану вітчизняної іншомовної освіти, незважаючи на позитивні зміни, які відбулися в останні десятиліття, доводить необхідність вирішення низки нагальних проблем. Визначено, що корисними для України є такі аспекти фінського досвіду: врахування суспільно-політичних чинників та історичних передумов багатомовності в Україні, що забезпечило успіх фінській іншомовній освіті; розширення спектру сучасних мов, які вивчаються у системі іншомовної освіти; використання ІМ як засобу навчання різних предметів (CLIL); впровадження третьої ІМ ще у межах шкільної освіти; моніторинг якості ІО на різних ступенях системи освіти; довіра до вчителя суспільства, батьків та учнів; забезпечення автономності учня, вчителя, школи; урізноманітнення можливостей для опанування ІМ поза закладами системи освіти; збільшення кількості годин на вивчення ІМ у загальноосвітній школі; створення відповідних умов для формування в учнів потреби у вивченні ІМ та саморозвитку упродовж життя; удосконалення професійної підготовки вчителів ІМ шляхом створення можливостей для стажування у країнах, мова яких вивчається.