Забезпечення якості неперервної освіти європейських країн в умовах соціальних трансформацій (друга половина ХХ – початок ХХІ століття)

Abstract

У дисертації здійснено теоретичний огляд надважливої у ХХІ столітті проблеми щодо забезпечення якості неперервної освіти крізь призму чинників, які мають політичне, соціальне, економічне, культурне підґрунтя тощо. За допомогою проведеного аналізу розвитку національних систем освіти України та досліджуваних країн Європи, а також системного огляду концепції забезпечення якості неперервної освіти, у дисертації здійснено спробу компаративного аналізу досвіду європейських країн задля виявлення і подальшого використання кращих практик забезпечення якості неперервної освіти в Україні, що б сприяло підвищенню її конкурентоспроможності. Мета дослідження полягає у виявленні специфіки забезпечення якості неперервної освіти європейських країн в умовах соціальних трансформацій, в окресленні тенденцій подальшого розвитку неперервної освіти й обґрунтуванні можливостей творчого застосування конструктивних ідей і практик зарубіжного досвіду забезпечення якості у системі неперервної освіти України. Наукова новизна та теоретична значущість одержаних результатів полягає в тому, що у роботі уперше визначено особливості структури систем неперервної освіти Фінляндії, Швеції та Іспанії у їхньому різнобарв’ї; схарактеризовано особливості функціонування системи неперервної освіти європейських країн та встановлено їх подібність та позитивні риси (автономія навчальних закладів; розширення міцних міжнародних контактів; гарантований доступ до освіти незалежно від географічного розташування та соціального походження; потужне фінансування; міцна нормативно-правова база; відповідність навчальних програм актуальним запитам ринку праці); вивчено проблему забезпечення якості неперервної освіти країн Європи як на теоретичному рівні (філософський, економічний, соціальний та педагогічний аспекти), так і на рівні практики забезпечення якості неперервної освіти в національних контекстах; окреслено тенденції подальшого розвитку якісної неперервної освіти та виокремлено механізми її забезпечення; виявлено позитивні практики досвіду забезпечення якості неперервної освіти Фінляндії, Швеції та Іспанії в умовах соціальних трансформацій та окреслено можливості їх творчого застосування у вітчизняній системі освіти. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що матеріали дослідження можуть бути використані як в освітньому процесі, так і при подальшому вивченні проблем якості освіти, у дослідженнях з порівняльної педагогіки, для наукового обґрунтування сучасних тенденцій розвитку неперервної освіти в Україні. Також результати нашого дослідження можуть набути важливого значення для працівників МОН України для розробки стандартів неперервної освіти; для керівників ЗВО щодо впровадження системи заходів щодо забезпечення якісної освіти дорослих. У роботі узагальнено й схарактеризовано комплексний та багатогранний поняттєвий апарат, конкретизовано тлумачення таких ключових термінів у контексті нашого дослідження, як «якість освіти», «якість вищої освіти», «забезпечення якості освіти», «неперервна освіта», «освіта дорослих». Так, визначено, що «якість освіти» розглядається крізь призму філософського, економічного й соціального аспекту. Проведення теоретичного аналізу стосовно змісту цього поняття й зіставлення поглядів різних знавців, дало змогу нам сформулювати робоче трактування «якості освіти». Ми розглядаємо це поняття як двовимірне та комплексне, оскільки воно поєднує у собі властивості процесу навчання, включаючи ІКТ, методи, форми та зміст навчання тощо, й результату навчального процесу, який відповідає потребам окремої людини, суспільства й держави в цілому, а також стандартам. Центральне поняття нашого дослідження таке як «неперервна освіта» теж є доволі складним для однозначного трактування через значну кількість наявних синонімів, таких як подальша освіта, відновлювана освіта, перманентна освіта, освіта / навчання протягом життя, популярна освіта, освіта дорослих тощо. Увагу акцентовано на тому, що концепція неперервної освіти була офіційно представлена П. Ленграндом у 1965 р. та науково обгрунтована Ф. Кумбсом на світовому рівні. Більше того, у цей час у звітах ЮНЕСКО простежується активне вживання поняття «навчання впродовж життя» замість «освіта впродовж життя». У 1997 р. у м. Гамбург на п’ятій Міжнародній конференції з освіти дорослих неперервну освіту було проголошено «ключем у ХХІ ст.», а одним з провідних напрямків було окреслено саме освіту дорослих. Актуальність розв’язання проблеми забезпечення якості неперервної освіти на сучасному етапі розвитку підтверджується проведеним ретроспективним аналізом становлення вітчизняної системи неперервної освіти, і, відповідно, формуванням системи забезпечення її якості. Встановлено, що вітчизняна система неперервної освіти отримала суттєвий поштовх до свого розвитку після ухвалення урядом Закону «Про зміцнення зв’язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти в УРСР». Це і стало точкою відліку для виокремлення таких періодів: 1) реформістський – 1958- 1970 рр.; 2) формувальний – 1970-1990 рр.; 3) модернізаційний – розпад СРСР – наш час. Так, окреслено, що під час першого реформістського періоду відбулося тотальне реформування системи народної освіти: простежується впровадження обовʼязкової восьмирічної освіти молоді та дорослого населення у вечірніх школах. Зазначено, що особливої актуальності набули такі заклади освіти, як навчальні комбінати, професійно-технічні училища, змінні школи то- що. Навчання без відриву від виробництва було пріоритетним напрямком у процесі створення нової освітньої системи народної освіти. Аналізуючи другий період розвитку системи неперервної освіти, зауважено, що він носив формувальний характер. Неперервна освіта та її важливість стало центральною проблемою для обговорення. Окреслено закладення фундаментальних основ неперервної освіти й запроваджена у практику модель освітніх закладів неперервної освіти дорослих. Окреслено розробку нової галузі науки щодо навчання дорослих людей, яка отримала назву «андрагогіка». Ключові аспекти розвитку неперервної освіти, описані у третьому етапі, припадають на період розпаду СРСР. Радянська освіта вважалась взірцевою, оскільки мала риси цілісної системи. Проте українська система освіти потерпала від дезінтеграції з пострадянським освітнім простором та успадкувати риси радянської освіти. Тож, пріоритетною задачею незалежної держави було створення тотально нової національної освітньої системи. Переваги віддавались саме освіті дорослих, оскільки цей компонент неперервної освіти розглядався як рушійний. Так, на нормативно-правовому рівні будо здійснено спроби, іноді безуспішні, щодо розвитку нової якісної освітньої моделі, яка буде здатна задовольнити потреби суспільства та держави в цілому. Простежується майже відсутність законодавчого закріплення ідеї освіти впродовж життя в українському законодавстві. Обгрунтовано також фактори та чинники, які значно уповільнюють процес розвитку національної системи неперервної освіти, серед яких високий рівень безробіття, і, як наслідок, високий рівень бідності; збільшення потоку трудових мігрантів через розповсюдження пандемії COVID-19, а також через війну України з країною-агресором; неповноцінність наукових досліджень з питань навчання дорослого населення, а також відсутність належного навчального блоку при ЗВО щодо підготовки андрагогів. Зазначено, що проблема забезпечення якості освіти актуалізувалася в останні роки, що підтверджується посиленою увагою до нормативно- правового забезпечення якості освіти, до розробки нових і удосконалення наявних регуляторних актів. Важливими в цьому контексті були Закони України «Про освіту», «Про вищу освіту» (у різних редакціях); Указ Президента України «Про затвердження Національної стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 р.», Законопроєкт «Про освіту дорослих» (від 2023 р.) тощо. Схарактеризовано основні фактори, які актуалізують розвиток якісної системи неперервної освіти, серед яких такі: глобалізація, інформатизація, розвиток ІКТ, конвергенція, високий рівень безробіття та бідності, трудова міграція тощо. Задля осмислення можливих шляхів покращення національної системи освіти було вивчено досвід взірцевих у цьому питанні країн, а саме Фінляндії, Швеції, Іспанії щодо розвитку систем неперервної освіти, їхньої специфіки. Усі структури неперервної освіти було унаочнено у вигляді схеми задля здійснення компаративного аналізу й виокремлення найефективніших їхніх елементів. У ході вивчення досвіду європейських країн було уточнено: усі рівні освіти функціонують гармонійно, виходячи один з одного, що підтверджує процес неперервності здобуття освіти; відсутньою є соціальна диференціація учасників освіти; наявне територіальне вирівнювання; автономія навчальних закладів; належне фінансування освіти дорослих; потужне нормативне регулювання освіти дорослих тощо. У дослідженні виявлено специфіку забезпечення якості вищої освіти загалом, та освіти дорослих зокрема у країнах Європи. Схарактеризовано роботу національних органів щодо контролю та забезпеченя якості освіти: FINHEEC (Фінляндія), Рада ректорів університетів Швеції (Universitatskanslersämbetet) та Шведська рада з вищої освіти університетів та коледжів (Universitets- och högskolerådet) (Швеція), ANECA (Іспанія). Окреслено рівень залученості дорослих до освіти впродовж життя. Проаналізовано нормативне регулювання фінської, шведської та іспанської освіти системи освіти дорослих. Встановлено, що освіта дорослих у досліджуваних країнах контролюється окремим нормативно-правовим блоком. Описано різновиди освіти дорослих, а також схарактеризовано навчальні заклади, які пропонують освіту дорослих. У роботі значна увага акцентована на тенденціях подальшого розвитку якісної системи неперервної освіти та визначено механізми її забезпечення. Серед тенденцій розвитку освіти впродовж життя окреслено наступні: через збільшення тривалості життя вкрай гострою є проблема формування свідомого ставлення до навчання впродовж життя та мотивування до здобуття освіти; зміни в кадровій політиці; наближення навчальних програм, й, відповідно, отриманих знань, до потреб реального ринку праці; удосконалення цифрової компетентності через стрімкий інноваційний розвиток суспільства шляхом формування свідомого ставлення до використання ІКТ; забезпечення прозорості контролю шляхом залучення до цього процесу усіх учасників навчального процесу; створення регіональних центрів управління якістю освіти; розмежування понять «забезпечення якості» та «управління якістю»; сертифікація кваліфікацій, отриманих шляхом самоосвіти; забезпечення підтримки програм інтернаціоналізації ЗВО; розвиток усіх можливих форм формальної та неформальної освіти тощо. Проведене опитування серед дорослого населення віком від 25 до 64 років задля визначення їхнього рівня залученості до неперервної освіти та свідомого ставлення до неї дозволило виявити критичні ланки у забезпеченні якості неперервної освіти в Україні. В результаті проведеного компаративного аналізу виявлено особливості функціонування якісної системи освіти дорослих зокрема, та неперервної освіти загалом у Фінляндії, Швеції та Іспанії, виокремлено позитивні ідеї і практики цих країн щодо зазаначеної проблеми та обгрунтовано доцільність використання цього досвіду у вітчизняному освітньому просторі, задля усунення наявних проблем. Так, нами було запропоновано можливі шляхи покращення якості неперервної освіти, які у нашому дослідженні було класифіковано за групами. На державному рівні запропоновано впровадження окремого законодавчого блоку, який регулюватиме освіту дорослих зокрема та неперервну освіту загалом. Увагу варто акцентувати також на нормативноправовому забезпеченні таких ланок освіти, як освіта для іммігрантів, неформальна освіта дорослих тощо. Не менш важливим у нашому баченні окреслено підвищення заробітної платні освітянам на 200% від середньої заробітної платні по регіону. На регіональному рівні важливості має набути функціонування потужного фінансування програм для дорослих, а також створення усіх необхідних умов для отримання освіти незалежно від географічного розташування та соціального стану здобувача освіти шляхом запровадження дистанційних та он-лайн університетів. Задля забезпечення якості неперервної освіти вартим уваги є створення регіональних агенств менеджменту якості неперервної освіти та залучення до цього процесу усіх учасників освітньої діяльності. Говорячи про інституційний рівень забезпечення якості неперервної освіти, завданням саме ЗВО та його кадрового складу є формування свідомого та мотиваційного ставлення до освіти впродовж життя задля підвищення рівня залученості до неперервної освіти. Організація потужного міжнародного партнерства з провідними ЗВО є необхідною умовою у питанні забезпечення якості освіти. Особистісний рівень заходів щодо забезпечення якості неперервної освіти включає в себе залучення дорослих до програм навчання впродовж життя, стимулювання усіх учасників освітнього процесу до неперервної освіти.