Abstract:
У статті розглядається емігрантський цикл оповідань Володимира Винниченка «Намисто» у
контексті радянської літератури 20-х рр. ХХ ст. Визначаються дві моделі комунікації. Радянська –
пов’язана з реалізацією у «дитячих» творах ідеологічних схем, визначених тогочасною державою.
Читач розглядається як такий, що має засвоїти готові істини. У Винниченка реалізується інша
комунікативна модель, що передбачає стратегію відкриття психологічного світу дитини. Відповідно його читач (як дитина, так і дорослий) є шукачем істини.
Description:
1. Бахтін М. Проблема тексту у лінгвістиці, філології
та інших гуманітарних науках / Михайло Бахтін //
Антологія світової літературно-критичної думки
ХХ ст. / За ред. Марії Зубрицької. 2-е вид., доповнене. — Львів : Літопис, 2001. — С. 416—422.
2. Винниченко В. Намисто: оповідання [текст] /
В. К. Винниченко / упоряд. Й. Й. Брояк. — К. :
Веселка, 1989. — 380 с.
3. Михида С. Психопоетика українського модерну:
проблеми реконструкції особистості письменника: [монографія] / С. П. Михида. — Кіровоград :
«Поліграф — Терція», 2012. — 352 с.
4. Сінченко О. Горизонт сподівань та його функціонування в літературному процесі (на матеріалі української літератури 20-30-х років ХХ ст.: автореф.
дис. ... канд. філол. наук: 10.01.06 [Електронний
ресурс] / О. Д. Сінченко. — К., 2006. — Режим доступу: http://librar.org.ua/sections_load.php?s=philology
&id=417&start=1.
