Теоретико-методичні ідеї художників-педагогів у закладах мистецької освіти України першої половини ХХ століття

Abstract

У роботі досліджено теоретико-методичні ідеї, узагальнено науковий і практичний досвід мистецької освіти в педагогічній спадщині українських художників-педагогів, а також розкрито можливості їх використання в сучасному освітньо-виховному процесі. У першому розділі дисертаційної роботи досліджено й систематизовано джерельну базу, виокремлено ключові поняття й розроблено періодизацію дослідницької проблеми. Джерельну базу й історіографію дослідження було сформовано за кількома напрямками із відповідними хронологічними рамками, що надало змогу класифікувати джерела у такий спосіб: джерела, опубліковані в період першої половини ХХ століття (поділені на дві групи: джерела, що були створені на період 1901-1921 роки, й література радянського часу 1922- 1950 роки (до зазначених груп також віднесено суголосні за тематикою публікації українських переселенців, які подано окремо); наукові публікації радянської епохи середини та кінця ХХ століття; джерела доби Незалежності (поділена на дві підгрупи – кінець ХХ століття – 2010 роки та 2010-2022 роки). Відповідно до тематики було визначено такі групи праць: мистецтвознавчий напрямок (дисертації й монографії, статті; мистецтвознавчі описи, брошури, альбоми, каталоги; мистецтвознавчі журнали; мистецтвознавчі посібники та книги; словники-довідники); історичний (історико-культурологічний) напрямок (дисертації, статті й тези наукових конференцій; посібники й підручники; нормативно-правові документи, довідкова література, архівні документи та публіцистичні видання; словники-довідники; газети та періодичні видання; інтернет-джерела); педагогічний напрямок (монографії, дисертації, статті; книги, посібники,

підручники; словники-довідники; журнали й періодичні видання; інтернет- джерела).

Виокремлено й охарактеризовано поняттєвий апарат наукового дослідження, який представлено двома групами: 1. Терміни і поняття, використані на етапі написання дослідження, визначення мети, завдань і функцій наукової праці. 2. Поняття й ідеї, що фігурують у тексті як цілісний його компонент. До термінів, що наповнюють тему дослідницької роботи, віднесено такі: «теоретичні» та «методичні» ідеї художників-педагогів першої половини XX століття, «художники-педагоги першої половини XX століття», «заклади мистецької освіти України першої половини ХХ століття». Відповідно до видової класифікації інші поняття розмежовані на: культурологічні (національна культура); мистецькі (мистецтво, творчість, творчий процес, художній образ, композиція, техніка і технологія); педагогічні (актуалізація, рефлексія).

Ретроспективний аналіз теоретико-методичних ідей художників- педагогів першої половини ХХ століття було упорядковано у такий спосіб: І

етап (1901–1921 рр.) – Перша світова війна та формування української державності; ІІ етап (1922‒1932 рр.) – становлення радянського режиму та період українізації; ІІІ етап (1933‒1938 рр.) – загострення радянського тоталітаризму; ІV етап (1939‒1945 рр.) – період Другої світової війни; V етап (1946‒1950 рр.) – післявоєнний час. Окрім того, важливим аспектом дисертації було визначити питання впливу на розвиток мистецької освіти українських мігрантів першої половини ХХ століття. У другому розділі дисертації описано наукову й дослідницьку діяльність українських художників-педагогів першої половини ХХ століття. Сформовано та виведено чіткі відмінні особливості підходу до написання праць художників-педагогів окресленого періоду. Поділено художників-педагогів окресленого проміжку часу відповідно до напрямків тематик їхніх робіт: 1) теоретичні; 2) методичні; 3) праці

художників-педагогів мігрантів. Теоретичні праці історико- мистецтвознавчого аспекту представлені такими напрямами: 1) художній опис

і критика – огляд виставок (І. Труш «Вистава українських артистів» (1905 р.), О. Сластьон «Перша українська артистична виставка» (1912 р.), А. Малюца «Виставка образів українських плястиків» (1931 р.) та Ф. Кричевський «Виставка образів українських плястиків» (1931 р.)); роздуми про мистецтво (М. Бурачек «Мистецтво у Київі» (1919 р.); Колєктивна творчість і шляхи національного мистецтва (1920 р.), В. Седляр «АХРР і АРМУ» (1926 р.)); характеристика життя і творчості (В. Касіян «Про мистецтво» (вибрані публікації до та 50-х років)) – «Олена Кульчицька (1945 р.)»; «Скульптор Леонора Блох» (1940 р.)); 2) історико-мистецтвознавчий напрям – мистецтвознавчий (Г. Смольський «Українське мистецтво» (1938 р.)), біографічний (А. Середа «Кость Віталієвич Широцький» (1921 р.), Ю. Михайлів «Г. Нарбут» (1926 р.), М. Барсамов «Иван Константинович Айвазовский» (1930 р., 1949 р.), П. Ковжун «Грищенко» (1934 р.), Л. Калениченко «О. Шовкуненко» (1947 р.)). Методичні доробки першої половини ХХ століття представлені О. Білоскурським («Як робити глиняну посуду» (1911 р.), «Керамічна технологія. Для кустарно-промислових шкіл та учбових майстерень» (1928 р.)., «Кафлярство» (1932 р.)), О. Богомазовим («Живопис і елементи» (1914 р.)), Ф. Красицьким («Рисування і малювання» (1929 р.)), В. Пальмовим (Проблема кольору в станковій картині» (1929 р.), «Про мої роботи» (1929 р.), «Проблема вивчення кольору в наших художніх ВУЗ’ах» (1929 р.)) та П. Мусієнко («Техника художественного оформления фарфора и фаянса» (1934 р.), «Виробництво художньої майоліки» (1948 р.)). До відомих художників-педагогів мігрантів першої половини ХХ століття ми відносимо таких представників: перша група – М. Самокиш («Як я став художником» (1937 р.)), С. Колос («Декоративні тканини» (1949 р.)), В. Гагенмейстер («Настінні паперові прикраси Кам’янеччини» (1930 р.).); друга група – В. Січинський (Архітектура Крехівського монастиря по деревовриту 1699 р.» (1923 р.), «Дерев’яні дзвіниці і церкви Галицької України XVI–XIX ст.» (1925 р.), «Архітектура старокнязівської доби (Х-ХІІІ ст.)» (1926 р.)), О. Архипенко («Ответ А. Архипенко» (1922 р.)), К. Малевич («Леже, Грі, Гербін, Метцінгер» (1929 р.), «Кубо-футуризм» (1929 р.), «Естетика» (1929 р.), «Спроба визначення залежности між кольором та формою в малярстві» (1930 р.)), В. Ласовський («Генерал Тарнавський. Репортаж» (1935 р.), «Два обличчя Антонича» (1939 р.)), Е. Козак («Широкі шляхи і колоди на них» (1947 р.)). Визначено, що теоретичні праці художників-педагогів широко охоплюють аспекти розвитку українського суспільства першої половини ХХ століття в рамках тих умов його існування. Методичні доробки, у свою чергу, допомагають відтворити становище не тільки мистецької освіти, а й системи

викладання у різного типу закладах освіти. Констатовано як історико- мистецтвознавчу, так і методичну роль праць художників-педагогів мігрантів.

Також у рамках дослідження було встановлено закономірність, яка полягає в тому, що напрацювання містять контексти авторського бачення відносно різних мистецько-освітніх питань, що сприяло формуванню базису проукраїнських культурних цінностей у тому числі. У третьому розділі виявлено прогресивні ідеї в педагогічній спадщині українських художників та окреслено можливості їх використання у практиці мистецької освіти сьогодення. Позитивні ідеї та практики досліджуваних персоналій у закладах мистецької освіти в Україні сформульовано, подальше їх узагальнення уможливило виокремлення актуальних тенденції, що нині мають початкову реалізацію: 1. Стимулювання виховання й реалізації творчого потенціалу здобувача за рахунок діяльності художника-педагога. 2. Створення методичної бази з образотворчого мистецтва. 3. Використання українського мистецького мігрантського осередку. Сформульовані визначення на основі теоретико-методичних публікацій педагогів на сучасному етапі є прогресивними, їх актуалізація сприятиме досягненню ефективності системи художньої освіти й подальшого її удосконалення. Теоретико-методичні ідеї художників-педагогів на підґрунті відповідної законодавчої бази – Закон України «Про освіту», Закон «Про вищу освіту», «Стратегія розвитку вищої освіти в Україні на 2022-2032 роки», Закон «Про фахову передвищу освіту», Закон «Про позашкільну освіту», «Державний стандарт базової освіти». Науковцями А. Козир та М. Пічкур було виявлено актуальні тенденції розвитку мистецької освіти, які ретранслюють у тому числі концепції та погляди художників-педагогів першої половини ХХ століття. До тенденцій віднесено такі: 1) національна спрямованість і розвиток національної культури та мистецтва; 2) соціокультурна відповідність; 3) модернізація національної культури; 3) перехід від репродукування до розуміння, осмислення; 5) створення умов для самореалізації; 6) педагогічна взаємодія, співробітництво; 7) моделювання аксіології життя і дійсності в

художніх образах; 8) виховання творчої молоді. Розглянуті думки художників- педагогів першої половини ХХ століття більшою чи меншою співмірністю

знайшли відтворення у виокремлених тенденціях.