Проблема людини у фiлософiї К. Поппера: мiж еволюцiєю i самотрансценденцiєю

Abstract

У статтi аналiзується проблема людини у фiлософiї Карла Поппера крiзь призму еволюцiї i самотрансценденцiї. Обґрунтовується, що Поппер в оригiнальний спосiб переформульовує цю фундаментальну проблему i пропонує власне її вирiшення, залучаючи сучасну науку i суттєво переосмислюючи фiлософську традицiю. Пропонується реконструювати попперiвське вирiшення проблеми людини як вiдповiдь на питання: як можливо, що людина, будучи продуктом бiологiчної еволюцiї i належачи до свiту природи (свiт 1), здатна виходити за власнi межi й здiйснювати самотрансценденцiю у двох сенсах – долаючи iнстинкти i нахили, виходячи на рiвень самосвiдомостi, а також свiдомо долаючи егоїстичнi нахили через отримання зворотного зв’язку вiд свiту культури (свiт 3) та iнших людей? У статтi розглядається питання, чому для Поппера поняття «природа людини» є розпливчастим i якi альтернативи класичному есенцiалiзму вiн пропонує. Концепцiя Поппера заперечує iснування наперед заданої сутностi, як i iндивiдуальної сутностi, що є результатом зусиль людини. Уникаючи крайнощiв класичного есенцiалiзму й екзистенцiалiзму, Поппер багато в чому спирається на традицiю практичної фiлософiї з її iдеями характеру як прищепленої сутностi та самовизначення. Пiдхiд Поппера передбачає також концепцiю взаємодiї бiологiчної та культурної емерджентної еволюцiї, яка пояснює походження рефлексивної самосвiдомостi, критичної рацiональностi, аргументативного мовлення, моральностi й естетичного смаку. Подолання егоїстично-суб’єктивiстської перспективи розглядається через логiчний, лiнгвiстичний, етичний та естетичний вимiри. Стаття демонструє, що попперiвська постановка проблеми людини тiсно пов’язана з кантiвською традицiєю, оскiльки зосереджується на умовах можливостi розвитку специфiчно людських властивостей. Попри критику есенцiалiзму, Поппер прагне зберегти iдею рацiональної i моральної єдностi людства. Завершальний акцент у статтi зроблено на питаннi, чи є самовдосконалення лише сферою можливого для людини або ж воно має обов’язковий характер, що може стати предметом подальших дослiджень.