Роль жінок у масових селянських виступах доби суцільної колективізації та Голодомору в Україні

Abstract

Метою статті є дослідження ролі жінок у масових селянських виступах доби суцільної колективізації та Голодомору в Україні.Наукова новизна результатів дослідженняполягає у висвітленні причин, масштабів, особливостей, наслідків масових жіночих селянських виступів доби суцільної колективізації, Голодомору тарепресивних заходів, що застосовувалися до їх учасниць.Висновки. Масові виступи, в яких головну роль відігравали жінки, були основною формою активного селянського спротиву доби суцільної колективізації та Голодомору в Україні. В документах ОДПУ, ДПУ УСРР, органів юстиції, партійних, радянських документах масові селянські жіночі виступи 1928–1932 рр. проти розкуркулення, колекти-візації, хлібозаготівель називали заворушеннями, заколотами, «бабськими бунтами», волинками. Влада пояснювала активну участь селянок у волинках «куркульським впливом», неосвіченістю, консерватизмом жінок, патріархальністю селянського суспільства, «окремими перекрученнями політики партії» під час проведення колективізації та розкуркулення, а також «надмірно поблажливим ставленням каральних органів» до учасниць масових заворушень. Насправді жіночий протест став реакцією на проведення руйнівної сталінської аграрної політики, яка загрожувала не тільки добробуту, а й самому існуванню селянських родин, що засвідчили події 1932–1933 рр. Волинки відбувалися у формі демонстрацій, зборів, загальноселянської протидії представникам влади і місцевим активістам, колективних нападів на державні та колгоспні об’єкти. Чисельність учасниць волинок становила від 50–60 до 1000–2000 осіб.Волинки могли тривати від кількох годин, доби до декількох днів. Жіночі заворушення характеризувалися організованістю, завзятістю спротиву місцевим властям. Під час волинок селянки нерідко були озброєні вилами, кілками, ножами. Жіночі виступи супроводжувалися фізичним насильством над колгоспним, партійним, радянським керівництвом, міліціонерами, активістами і колгоспниками, розгромом сільрад, правлінь колгоспів та інших установ. Кожна конкретна волинка якоїсь реальної загрози для тогочасного режиму не несла. Небезпечними були масштаби селянських виступів, бо в перші місяці 1930 р. (січень–березень) волинки охопили більшість сіл України. Про серйозне ставлення представників влади до масових жіночих виступів свідчить той факт, що для придушення наймасштабніших і найтриваліших використовувалися збройні загони ДПУ та міліції.