Інформаційне суспільство: між відкритістю та закритістю

Abstract

У статті розглядається співвідношення між відкритим суспільством Карла Поппера та інформаційним суспільством сучасності. Автори аналізують теоретичні уявлення про інформаційне суспільство та його основні характеристики: пріоритет виробництва інформації, зростання комунікаційних можливостей, глобалізацію, посилення ролі знання та освіти, зростання кількості інтелектуальних працівників тощо. Спираючись на концепцію відкритого суспільства Поппера, автори виявляють, що інформаційне суспільство має подвійний потенціал: з одного боку, може сприяти демократизації, забезпеченню свободи інформації, прозорості влади та толерантності; з іншого боку, створювати передумови для формування закритих суспільств, у яких контроль над інформацією та комунікаціями використовується для обмеження громадянських свобод, зміцнення авторитарних режимів і впровадження нових форм цензури. Виробництво інформації, зростання комунікації, глобалізація та інші характеристики сприяють розвитку таких атрибутів відкритого суспільства як демократичні владні інститути, толерантність, раціоналізм, свобода обігу інформації, пластичність того. Проте не менш успішно новий інформаційний тип соціуму узгоджується з моделлю закритого суспільства: пріоритет виробництва інформації, комунікація, глобалізація, збільшення наукоємних галузей можуть посилювати такі ознаки закритості як владний контроль над суспільством, антидемократичні політичні інститути, формування та насадження шкідливих ідеологій, обмеження в свободі слова, обстановка нетерпимості тощо. Автори приходять до висновку, що інформаційне суспільство безвідносне до характеристик відкритості та закритості та може існувати в обох формах, але деякі характеристики інформаційного суспільства можуть дати поштовх для потенційної закритості соціуму. Аналізуючи кореляцію між рисами інформаційного суспільства та характеристиками відкритого і закритого суспільств, автори показують, що інформаційна доба не є однозначним гарантом демократичного розвитку, а натомість містить ризики появи нових форм автократії, зокрема, – цифрової.