Реінтерпретація архетипу "Божественна дитина" в аспекті реалізації програми сталого розвитку

Abstract

Розглянуто специфіку реінтерпретації архетипу “божественна дитина” в аспекті реалізації Програми сталого розвитку, ухваленої у вересні 2015 р. рішенням Генеральної Асамблеї ООН. Виявлено основні шляхи подолання сучасної кризи освіти шляхом формування нових ментальних інваріантів базових першоелементів культури, через уточнення смислів архетипів, формування нових пластів, продукування цінностей. Подібна реінтерпретація є вагомим кроком на шляху до утворення збалансованої моделі глобального співтовариства. Переорієнтація парадигми суспільної свідомості зумовила потребу реформувати систему освіти, адже потенціал майбутнього формується у процесі становлення особистості дитини. Актуалізація архетипу “божественної дитини” в аспекті реалізації Програми сталого розвитку демонструє модифікацію культурного надбання людства в глобалізованому соціумі. Акцентовано, що смисловим центром осягнення проблеми дитинства є архетип “божественної дитини”, який виступає матрицею колективного безсвідомого досвіду та актуалізується й об’єктизується в реальному бутті, оскільки процес формування дорослої людини дає змогу розглядати дитинство як унікальну соціокультурну цінність, коли закладаються підвалини майбутнього. Дитина ж є архетипною основою першопочатку буття. Трансформація первісного архетипу в сучасний життєвий потік відбувається завдяки ціннісним орієнтирам, ментальним структурам, релігійно-духовним концептам та соціокультурним вимогам доби. Спостережено зокрема, що незалежно від культурних орієнтирів доби, смисловий центр дитинства базується на розумінні того, що молоде покоління продукує оновлення буття, і в майбутньому формуватиме новий устрій. А отже потребує переходу освіти від простого репродукування знань і навичок до компетенцій, необхідних для існування в динамічному сучасному.