Психолінгвістичний образ Анни (у фільмі К. Бака та Дж. Лі «Крижане серце»)

Abstract

Роботу присвячено особливостям створення психолінгвістичного образу кіноперсонажа за психологічним архетипом «Діва». Розвідка є частиною комплексного дослідження цілісної системи психолінгвістичних кінообразів найбільш касових фільмів ХХІ сторіччя. Роботу виконано на матеріалі фентезі-фільму К. Бака та Дж. Лі Frozen (2013). Вважаємо кінодіалог одним з основних універсальних засобів розкриття образу персонажа в аудіовізуальному тексті. У роботі проаналізовано особливості мовлення принцеси Анни, загальним обсягом 302 репліки. За класифікацією В. Шмідт (2007) відносимо Анну до архетипу «Діва» (the Maiden), для якої визначальними рисами є такі: її життя – легке, не обтяжене рутиною, а ставлення до проблемних ситуацій залишається позитивним; вона любить розважатися, все нове і незвичне вабить її; вона не любить самотності; вона здатна на ризик і не бачить небезпек реального світу; вона не хоче дорослішати, але випробування й психологічні травми змушують її відкрити у собі здатність допомагати іншим та вести за собою; їй завжди потрібна людина, на яку можна покластися. Отримані результати свідчать, що для мовлення принцеси Анни характерні окличні речення (переважно констативи) у поєднанні з позитивною оцінною лексикою, «порожніми» прикметниками та вигуками для вираження захоплення й радості; апелятиви, які визначають важливих для Анни персонажів; вербальна та креолізована гра слів для створення гумористичного ефекту; розмовні одиниці для демонстрації невимушеного, неофіційного стилю спілкування; кооперативний стиль спілкування, який реалізується через частотні тактики прохання та вибачення; лексема please у реквестивах як прояв залежності Анни від допомоги інших персонажів; лексеми sorry та fault для зображення чутливості персонажа до почуттів інших; повтори на синтаксичному рівні у вигляді уточнювальних запитань, множинні асиндетони та апосіопези для демонстрації мислення у формі потоку свідомості, яке демонструє відкритість персонажа, наївність; майже однакова частотність займенників першої особи однини та другої особи для демонстрації з одного боку важливості власного «я», а з іншого – значущості інших персонажів у її житті.