Abstract:
Звернення до історико-педагогічного досвіду початку ХХ століття дозволяє простежити витоки питання статевого виховання в тогочасній педагогічній думці, визначити зміну освітніх домінант (як зміну суб’єктів виховної роботи), що у подальшому обумовили існування моральної та медичної тенденцій у розв’язанні питань статі в освіті. Науково-публіцистичні джерела другої половини ХІХ ст. – початку ХХ ст. доводять, що головним суб’єктом статевого виховання, яке здійснювалося виключно в межах родини, ставала матір. Втім, вже на початку ХХ ст. з’явилася думка щодо необхідності створення раціональної науково-обгрунтованної сексуальної педагогіки, до основ якої повинні були бути покладені анатомо-фізіологічне та психологічне вивчення дитини. Із середини 20-х рр. ХХ ст. з’являються спроби систематизувати питання статевої просвіти та виховання, увести їх до системи радянського виховання шляхом певної формалізації вимог до змісту статевої просвіти та організації статевого виховання. Питання статевого виховання поступово переміщувалися із приватної сфери у сферу публічну; із родини – у школу. Статеве виховання продовжувало будуватися як запобіжна стратегія, яка лише передавала охоронні функції спочатку матері, далі – родині, згодом – закладам освіти.
