Відкрите суспільство, критичне мислення та раціональність

Abstract

Розглядається критико-раціоналістична традиція, пов’язана з просвітницькою вірою в розум (науковий, філософський, політичний, загальнолюдський), як така, що має єдине підґрунтя в усіх своїх проявах. Цим підґрунтям постає раціональна критика, соціальним проявом якої є «відкрите» (до критики) суспільство. Стверджується, що методологічні принципи, до яких апелює критико-раціоналістична традиція (критична настанова, плюралізм, егалітаризм, номіналізм, антифундаменталізм та ін.) зберігають значний гносеологічний потенціал, орієнтуючи, у тому числі, й на перспективу соціальних перетворень. Висвітлюються ключові аспекти цієї концепції, у зв’язку з категоріями «розуму», «критики», «критичного мислення». Звертаючись до трьох аспектів критичного мислення: психолого-педагогічного, логіко-методологічного та наукового, робиться висновок, що подібна інтерпретація у цілому відповідає уявленню про «критичний розум» (у тлумаченні К. Поппера). Підкреслюється, що критико-раціоналістична методологія апелює не лише до гуманістичних чи просвітницьких цінностей, але й до універсального способу розвитку – методу спроб і помилок. Аналізуються можливості попперівської концепції як методології соціальних реформ, а також проблемні аспекти методологічних засад критичного раціоналізму та безпосередньо «відкритого суспільства».